19.09.2014
В НГУ ПРЕЗЕНТОВАНО УНІКАЛЬНУ КНИГУ – АНТОЛОГІЮ ВІРШІВ ПРО БАТЬКА
19 вересня в Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара НГУ відбулася презентація унікального видання «АНТОЛОГІЯ ВІРШІВ ПРО БАТЬКА».
Її провела співробітник Центру, відома письменниця Леся Степовичка. для студентів-першокурсників юридичного, механіко-машинобудівного факультетів та студентів Інституту електроенергетики НГУ.
КНИГА ПРО БАТЬКА – солідне видання, яке з’явилося друком у республіканському видавництві «Криниця» (Київ). Десять років тому тут було видано Антологію віршів про Матір. І ось – літературна новинка, в якій представлено вірші 320 українських поетів XIX-XXI століть про Батька, від Тараса Шевченка до молодих поетів сучасності.
Згідно задуму творців книги (В.Чуйко, народний художник України Л. Андрієвський, Т. Майданович) вона має послужити підсиленню в суспільстві поваги до інституту Батька, яка похитнулася в нашу гендерно розхитану, феміністичну епоху.
На прохання студентів пані Леся Степовичка прочитала свою «Поему про Батька», яка зворушила аудиторію ностальгійною емоційністю та позитивною енергетикою. Автор побажала студентам шанувати Маму й Тата, які дали їм життя і підтримують їх в час становлення, і самим стати добрими батьками в майбутньому.
На День книги, який буде святкуватися у жовтні, книга з’явиться на полицях наукової бібліотеки НГУ.
Надія ЧЕРЕВКО
_________________________________________
Леся СТЕПОВИЧКА
ПОЕМА ПРО БАТЬКА
Тату, судьбою для мене рокований,
Тату, розкутий, дзвінкий, ризикований,
Тату, веселий, стрімкий, артистичний,
Таточку, татку, мій Батьку правічний!
Я вас шукала у дебрях камінних,
серед асфальтів, салонів, камінів,
у колисковій, в моїм букварі,
в тиші церковній, на Лисій горі,
в пишних столицях, у плавнях Дніпра,
а відшукала у Кар-Хуторах.
Тут ви карались на сивих вітрах...
Хрест на могилі, розіп’ятий прах.
Сумно шумить степова ковила.
Доля навіки нас двох розвела.
Тату, вродливий, мрійливий, розсіяний,
Сіятель степу з добірним насінням,
Батьку незнаний, я – ваше сім’я.
Бриль, вишиванка, псалтир у руці,
космос села у терновім вінці.
На стрічці магнітній ваш голос, псалми...
Як би їх разом співали ми!
Ваш камертон стугонить в моїй крові,
скільки згоріло в псалмах тих любові,
скільки між люди чужії пішло,
перегоріло, зомліло, втекло...
Де ви, мої кольорові льодяники?
Випали з кошика ноти і пряники,
випхано в спину вас за поріг,
на тій єдиній із сотні доріг,
що вас до мене вела і вела,
та злая сила назад відвертала.
Скільки недоля у нас відпила
ніжних світанків в серпанках тепла!
Пам’ять про вас не віддам на поталу!
Знаю, шукали і ви мене, тату,
так несміливо і так незавзято.
(В що тую доню було одягати?
З ким тую доню було піднімати?)
В’яли барвінки, всихала Сура.
Лишилась світлина пожовкла, стара...
Б’ється об цвинтар поранений птах.
Стрінемось, татку, - у кращих світах...
2007
