22.07.2013
Екологія – константа міжнародної співпраці
Добровільна екологічна сертифікація у виробничій сфері – напрямок у переліку питань, які обговорювалися нещодавно науковцями двох університетів: Національного гірничого університету, що у Дніпропетровську, та Бранденбурзького технічного університету (БТУ) з міста Коттбуса (Німеччина) в рамках міжнародного співробітництва.
У наш час новітніх технологій і швидкісних інформаційних змін все ж є речі постійні, певні константи, руйнування яких приводить до складних наслідків і навіть катастроф. Йдеться, звичайно, про навколишнє середовище, у якому ми всі живемо і яке потребує не лише дбайливості від нас, а й суспільної відповідальності: споживацької, технологічної, виробничої, науково-практичної. Природа не все стерпить і може не вижити, якщо люди врешті решт не наведуть лад у своєму ставленні до неї, не забезпечать виконання правил і стандартів, не впорядкують усе, що виробляють чи споживають, дотримуючись умов сертифікаційних, гарантовано-якісних. До речі, слово «сертифікат» – французьке, що походить, відповідно, із латині. Означає – вірно роблю, робити.
Про це йшла розмова у Національному гірничому університеті з БертольдомХансманом, представником організації GIZ – німецьке товариство з міжнародної співпраці, що працює за дорученням федерального уряду Німеччини;Міхаелом Шмідтом, професором, деканом факультету № 4 (факультету екологічних наук); а також з ДмитромПалеховим, координатором програм з екологічного і ресурсного менеджменту Бранденбурзького технічного університету.
Кор.
Пане Шмідт, чи виправдані ті сподівання і та мета, з якою прибули сюди німецькі науковці?
Міхаель Шмідт
– З гірничим університетом ми працюємо вже більше 10 років і метою нашого нинішнього візиту було обговорення екологічних проблем, а також інтеграція екологічних проблем в різноманітні курси, спеціальності, які не є по суті екологічними.Ми ж хочемо, щоб проблеми екології, проблеми навколишнього середовища були включені практично на всіх спеціальностях, на всіх курсах, які пропонуються гірничому університету.Розглядалася також ідея створення на базі Національного гірничого університету профільного регіонального центру сертифікації.
Кор.
–Так, це надзвичайно актуально для України, бо Україна має важку, так би мовити, екологічну історію, не говорячи про ту техногенну чорнобильську катастрофу, яку ми пережили, а розробка корисних копалин веде до того, що погіршується навколишнє середовище. Разом з тим, ваша пропозиція надзвичайно цікава і вона упереджує наші кроки, тому що в Європі ці проблеми почали розробляти раніше.
І щодо питання сертифікації.Відомо, щоЄвросоюз давно вже всі ці речі упорядкував, тож діяльність центру, який представляє Бертольд Хансман, в цьому сенсі для України цікава.
Бертольд Хансман
–Я вважаю наш візит до партнерів з Національного гірничого університету успішним. Для моєї організації це співробітництво буде новим. Основна тема, яку ми обговорювали з представниками університету, стосувалася сталого розвитку, а також мова йшла про добровільні стандарти сталого розвитку. Ця тема для світової спільноти є досить новою і повинна бути інтегрована в науку і освіту.
Кор.
Чи існує певний рейтинг серед європейських держав, де ці закони стандартизації , сертифікації визначаються, як пріоритетні?
Бертольд Хансман
–Національнезаконодавство Німеччини потребує, щоб система виробництва була переведена на рейки сталого розвитку.І німецькі фірми визнали ці приватні стандарти сталого розвитку, бо вони є важливими інструментами, за допомогою яких можна наблизитися до досягнень сталого розвитку. Приватні стандарти сталого розвитку дуже важлива складова у системі життєвого циклу виробництва, починаючи від видобутку корисних копалин і до виробництва фінальних продуктів. Добровільні стандарти сталого розвитку зачіпають весь життєвий цикл продуктів, весь життєвий цикл виробництва.
Кор.
Ви назвали приватні схеми стандартів, а як держава захищає ситуацію стабільного розвитку до якої прагне Німеччина?
Бертольд Хансман
–Сертифікація виробництва, сертифікація продукції може стати для держави доказом того, що виробництво продуктів здійснюється згідно з вимогами досягнення сталого розвитку, вставленими німецьким урядом. Тож ця система є спільноюдля регулювання, бо ринок з одного боку регулює сам себе, враховуючи добровільні стандарти, і разом з тим за допомогою цих стандартів можна досягати мети політичної, поставленої федеральним урядом. Я можу навести приклад наразі свіжий, актуальний: з березня цього року вступила в силу директива європейського союзу про регулювання поставок лісоматеріалів і згідно цієї директиви забороняється ввозити, наприклад, з країн Африки ліс, вирубаний нелегальним шляхом. Існує цілий ряд подібних систем стандартизації у лісовому секторі. Після того, як за допомогою цих стандартів сертифікується процес виробництва і сертифікується сама продукція, це є доказом того, що виробництво було сталим, а продукція є легальною. Ось такий приклад спільного регулювання між державою і приватним сектором.
Кор.
–Десять років триває співробітництво між університетом НГУ і Бранденбурзьким технічним університетом, зокрема, що можна сказати про взаємний обмін студентами?
Міхаель Шмідт
–Що стосується мобільності студентів чи обміну студентів між Німеччиною та Україною, на жаль, обмін йде, як правило, односторонній. Українські студенти їдуть до Німеччини і дуже обмежена кількість студентів приїжджає в Україну. Ця ситуація, в першу чергу, пов’язана з проблемою мови.Для німецьких студентів необхідновикладання спеціальностей англійською мовою. Ми цю проблему обговорювали з представниками гірничого університету і маю надію зрушення будуть.
Кор.
Дмитре, а як ви адаптувалися в Німеччині, яким для вас був цей процес?
Дмитро Палехов
–Повинен сказати, що підготовка студентів в українських вищих навчальних закладах знаходиться на дуже високому рівні. Як правило, ті студенти, які отримали освіту, зокрема, в нашому гірничому, мають знання, які є цілком достатніми, щоб продовжити свою освіту там. Хоча системи освіти різні. В Україні існує тверда система схема: після закінчення школи людина вступає до вузу і через п’ять років його закінчує. У Німеччині є така категорія студентів, які можуть навчатися до 10 років, їх ніхто не відчисляє з університету через те, що не складена якась кількість екзаменів, тобто екзамен завжди можна перескласти.
Кор.
У чому ви вбачаєте подальший розвитокспівпраці
Міхаель Шмідт
Я Україну відвідую постійно протягом останніх десять років, хоча існує цілий ряд проблем екологічних, пов’язаних із захистом повітря, атмосфери, води, ґрунту, але, разом з тим за ці 10 років прогрес очевидний і мені приємно бачити, що український уряд достатньо активний у спробі вирішення цих екологічних проблем.Прогрес, якого було досягнуто за останні 10 років у сфері захисту навколишнього середовища, насправді видно.Звичайно, стан атмосфери або інших компонентів навколишнього середовища – це питання державного моніторингу. В Україні існує система державного моніторингу, і те, як вона втілюється, закладено в законодавчих нормах на державному рівні. Всі дані моніторингу регулярно збираються і вони є в наявності.
Наступним крокомвзаємодії з Національним гірничим університетом ми плануємо проведення спільної конференції, де проблеми екологізації вищої освіти можна було б обговорити з українськими партнерами.
Кор.
Пане Бертольде, які результати перемовин і Ваша думка щодо цього?
У нас була зустріч з ректором академіком Геннадієм Григоровичем Півняком, Ми плануємо уже в наступному зимньому семестрі, який почнеться у вересні цього року, запропонувати дистанційний модуль навчання через інтернет, так званий Ilearning, який би стосувався сталого розвитку, екологізації і який можна би було запропонувати вже в наступному зимовому семестрі для студентів гірничого університету. Це мій перший візит до України, я дуже приємно здивований, мені дуже сподобалося місто, мені дуже сподобався університет, я був дуже приємно здивований відкритістю людей в університеті, а також готовністю до співробітництва. Тобто з собою додому беру чимало приємних вражень.
Кор.
Про потужні міжнародні зв’язки і партнерські програми співпраці із десятками наукових центрів, вищими навчальними закладами, виробничими кампаніями тут і за кордоном, які веде Національний гірничий університет розповідати цікаво і, вважаємо, необхідно, бо ця інформація концентрує спільні зацікавлення і набутки вчених задля безпеки і захисту людей та середовища. З таких та інших ідей народжуються програми і проекти і сьогоднішнього дня, і майбутнього, яке певною мірою належить цьогорічним випускникам Національного гірничого університету. Хай доля буде прихильною і до них, і до викладачів, а задуми обов’язково здійсняться.
Валентина Орлова, журналіст
