Новини кафедри

20.12.2012

«У кожного є свій Портленд»

В Національному гірничому університеті пройшла презентація роману у листах Григорія Гусейнова «Повернення в Портленд».

Книга розповідає про 60-роки, любов до Батьківщини та пошуки свого Портленду - у кожного він свій. Для автора це Київ та Жуляни. Книга написана у жанрі non-fiction – жодних вигадок, лише факти, спогади. Ви занурюєтесь у часи, коли міста втрачали набуті століттями обличчя, а молодь виявляла бунтівний характер, захоплювалася музикою 'Бітлз', одягала джинси, та, як і у всі часи, закохувалася, страждала і неодмінно мріяла.

«Гусейнов винайшов для себе цей жанр, — нещодавно писав Михайло Слабошпицький у передмові до «Господніх зерен», що з’явилися в серії «Бібліотека Шевченківського комітету» видавництва «Ярославів Вал». — Жанр, у якому є все. Розумію, що кожна дефініція неточна — якісь прикмети вона в собі акцентує, якісь затемнює. Якби мені запропонували назвати «паспортні» ознаки прози Григорія Гусейнова, я сказав би, що це тотальна історико-культурологічна проза. Та проза, яку можуть писати тільки інтелектуали».

В Гірничому Григорій Джамалович не вперше. І як він зазначив, завжди його зустрічі проходять в атмосфері щирого спілкування. Центр культури української мови ім.О.Гончара завжди дарує глядачам цікаві імпрези, непересічних співрозмовників та змістовні презентації. Цього разу, поринувши в атмосферу спогадів, кожен відзначив для себе, що всі ми маємо місця, речі, людей які занурюють нас у давно забуті спогади. І попри те, що ми вже ніколи не будемо такими, як 5 чи 10 років тому, в душі прагнемо повертатись туди, де проходило дитинство чи шалені студентські роки.

Під час презентації присутні почули пісні у виконанні студентів, заслухали рецензію на книгу старшого виклада кафедри історії та політичної теорії Наталі Костюк, почули думку студентської аудиторії щодо непересічного жанру та раритетних фото.

Книга вже може зацікавити лише виглядом - виконана в стилі старих рукописних зошитів на пожовклому папері з безліччю рідкісних фото, репродукцій картин та замальовок.

Відповідаючи на численні запитання студентів, автор зазначив, що книга не випадково не містить підписи під фото:

«Що ж це була б за книжка, якби в ній усе пояснювалося? Домовимося: нехай це буде ще одна тема для медитацій. Така собі гра. Любив же геніальний серб Милорад Павич бавитися з читачами романами-кросвордами, романами без закінчення, оповіданнями-містифікаціями... Зрештою, невже так багато додали б підписи під знімками? Це ж не підручник з арифметики. А от те, що знімки не мої, навіть цікавіше. Я намагався знайти двох дівчаток (тепер це, напевно, вже літні жінки), яких фотограф-любитель зняв колись на городищенському вокзалі. Долучилися до цього й місцеві краєзнавці. Хоча розумів, що робити того не слід. І зрадів, коли пошуки зайшли в глухий кут. Письменник не думає про правила, хоч це не означає, що він їх не знає»