30.03.2011
"Ніщо не може бути причиною зупинки розвідки"
Як завжди неперевершено пройшло чергове засідання військово-історичного клубу ім. капітана Андрія Грязнова в НГУ. Цього разу рада клубу під головуванням доцента кафедри історії та політичної теорії, колишнього афганця, підполковника у відставці Анатолія Поуха обрала тему «Військова розвідка». Для її висвітлення Анатолій Володимирович запросив кадрових військових, адже лише практики можуть донести до свідомості обивателів всі перипетії важкої й небезпечної професії військового розвідника.
Валерій Бондаренко, який очолював розвідвідділ 6-го армійського корпусу, прочитав вступну лекцію про те, що таке військова розвідка в умовах класичної війни та її класифікацію: військова, авіаційна, артилерійська, інженерна, оперативна. Розповідь була насичена термінологією: радіолокаційні станції, мотострілецький розвідзагін, спостережний пост, перископи, біноклі тощо. Доповідач використав у своїй доповіді мультимедійний проектор, на якому відображалася організація розвідпідрозділів, їх структура і оснащення. У кінці розповіді В. Бондаренко влучно сказав: "Ніщо не може бути причиною зупинки розвідки", що й стало епіграфом засідання клубу.
Але рідко яка війна класична. Володимир Сидоренко, розвідник-практик розповів про дії українського миротворчого загону на території колишньої Югославії. Розвідзагін під його командуванням діяв в умовах, далеких від ведення класичної війни. Випускник розвідфакультету академії ім. Фрунзе, В.Сидоренко не приховував, як батальйон мало не захопили, роззброїли й знищили. Українські воїни не мали жодної зброї, крім стрілецької, але за керівника вони мали такого професіонала, як Володимир Володимирович. В умовах тотальної розвідки й бойових дій супротивника на чиюсь допомогу не було сенсу розраховувати. Закріпитися українському батальйонові до приходу єгипетського миротворчого контингенту допомогла розвідувальна вправність й особиста сміливість бійців (як видимого, так і невидимого фронту).
Крилатим висловом Володимира Володимировича стали слова, звернені до гостей клубу – студентів військової кафедри НГУ, одягнутих у плямистий «камуфляж»: «Дай, Боже, щоб ви лише тимчасово носили форму й ніколи не стали мішенями!»
Запам’ятався всім і виступ Тараса Поварчука, представника інженерної розвідки під час служби в Афганістані. Як зазначив, А.Поух, Тарас Петрович «перемацав» своїми руками всі міни імпортного походження. Як відомо, в Афганістані велася жорстока «мінна» війна й перемагав той, хто мав досвідченіші інженерні війська. Цікаво, що свою розповідь Т.Поварчук підкріпив військовими раритетами, які можна було потримати в руках і роздивитися, а саме: трофейним американським розвідувальним фотоапаратом, ліхтариком, ножем розвідника. Всі ці трофеї, а також «Альбом розвідника Головного розвідувального управління МО СРСР» передав до клубу полковник ГРУ ГШ МО СРСР в запасі Олег Кривопалов. На жаль, він особисто не міг прийти на засідання.
Фурор викликав виступ колишнього студента НГУ, а нині фаната (у хорошому сенсі слова), учасника багатьох реконструкцій битв Великої Вітчизняної війни, колекціонера військових раритетів Богдана Качилова. На засідання клубу Богдан доставив зразки зброї: пістолети «Вальтер» і наган, автомати ППШ і німецький шмайсер, гранату і величезну кількість знімків часів війни на тему "Військова розвідка".
На жаль, на засіданні клубу лише коротким рядком було сказано про колишнього студента НГУ, військового розвідника Євгена Березняка, більше відомого як «Майор Вихор». Додамо, що до війни Є. Березняк закінчив перший курс ДГІ, а потім перевівся до Київського вчительського інституту. Його бойова група «Голос» діяла у глибокому гітлерівському тилу, виконувала завдання, поставлені Центром і врятувала місто Краків від повного знищення.
Прикрасами засідання клубу були пісні у виконанні студентки Наталії Коваленко (гр. АТ-07) і старшого викладача військової кафедри, підполковника Олега Клочка. Всім, причетним до розвідки чоловікам, бібліотекарі НГУ вручили книги на пам’ять.
