12.03.2014
Моя ти любо! Усміхнись…
Так можна назвати чудову літературно-поетичну композицію, яку підготували й показали студенти Національного гірничого університету до 200-річчя від дня народження Кобзаря.
У цьому році Україна і світова спільнота масштабно відзначає 200-річчя від дня народження Кобзаря. Ціла низка заходів відбулася і в Національному гірничому університеті. Зокрема, студенти під керівництвом директора Центру культури української мови ім. Олеся Гончара (ЦКУМ) Ірини Цюп’як, відомої української поетеси Лесі Степовички та наукового координатора ЦКУМ Світлани Ігнатьєвої підготували літературно-поетичну постановку «Тарасові музи» за мотивами біографії Шевченка, на яку запросили всіх бажаючих.
Щирі проникливі слова сказав студентам і всім присутнім ректор НГУ академік НАНУ Геннадій Півняк:
-Дуже важливим є збереження світлої згадки про митця, адже саме на його творчості виховувалась і продовжує виховуватись вся наша нація, - сказав Геннадій Григорович. - Віннібиувібрав у себе душу народу, зумівпіднестийогодуховнувелич та красу на найвищувисочінь, чимзбагатив увесь світ.Значення постаті Т.Г. Шевченка для українського народу важко переоцінити. Шевченко – це митець, художник, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Він є гарантом нашої вічності…Кожен українець читає його твори, адже слова Кобзаря окрилюють. Люблять Шевченка й студенти нашого університету, які переносять його ідеї у мистецтво. Творчість Шевченка давно стала нетлінною частинкою буття українського народу, а отже, складовою нашого національного духу, єдності та віри.
З вітальним словом до гостей звернулася також координатор ЦКУМ докторант НГУ Світлана Ігнатьєва, яка наголосила на визначальній ролі Тараса в житті волелюбного українського народу, розповіла про його внесок у скарбницю української культури та на важливості проведення таких пам’ятних заходів.
Ірина Цюп’як у своєму виступі коротко розповіла про основні віхи Кобзаревої біографії, його нелегкий життєвий шлях і наголосила, що щиро вірить у відродження української нації та непереможність українського народу.
Леся Степовичка зазначила, що Шевченко був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
По-святковому прикрашений ЦКУМ ім. Олеся Гончара. На столі - «Кобзар», виставка книжокпоета, надана науковою бібліотекою НГУ, квіти, яскравий український вінок, підсвічникиіззапаленимисвічками. На стіні – портрет Шевченка, прикрашений вишитим українським рушником.
На сцені ведучі Ярослав Шиман та Олена Стебличпо черзі розповідають глядачам про нелегку Тарасову долю і його мрію про щасливе сімейне життя, яке, на жаль, так і не збулося. Незважаючи на велич Шевченка, яка прийшла до нього ще при житті, особисте щастя так і не посміхнулося йому. Сучасники відзначали його величезний поетичний і художній таланти, оптимістичний характер, гарну зовнішність, готовність до створення сім’ї, але гідної йому пари так і не знайшлося на білому світі…
Студенти напрочуд артистичночитали твори поета , а студентки перевтілювалися у романтичних Шевченкових пасій, яких, до речі, було немало. Історія зберегла імена жінок, які полонили серце Тараса. Незавжди почуття поета лишали слід у поезії. Але ж і сказати, що жінки і світлі почуття до них не відіграли значної ролі в житті і творчості Шевченка - це, значить, погрішити проти істини.
Зокрема, першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Вона стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля стала трагедією його серця. З великою увагою гості прослухали присвячений Оксані вірш ''Мені тринадцятий минало'', який досить вдало прочитав Олександр Прищепа…
Мабуть, багатьом гостям припала до душі розповідь про закохане серце княжни Варвари Рєпніної (її по- особливому виразно зіграла студентка Ірина Біневська), дочки російського державного діяча, яка першою назвала його генієм. Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею В. Рєпніної? Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але вже той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою ''Тризна'', є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки.
''Ганні вродливій'' (так називав Тарас дружину полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка, що на Полтавщині) поет присвятив поему ''Слепая'', а також поезії ''Г.З.'' та ''Якби зустрілися ми знову...'' (саме цю поезію гарно прочитав Дмитро Іванченко), своєму ''єдиному великому коханню''. В цих віршах і відвертість, і щедрість серця поета, і шляхетність почуття, і зрілість майстра слова. У рядках любові звучить біль самотності. Зболене тугою любові серце зберегло чарівне почуття до заміжньої жінки, ''свята чорнобривого''.
А ще були у Шевченка романтичні почуття до молодої попівни Феодосії Кошиць,вродливої 16-річної артистки Катрусі Піунової, відома також історія платонічного кохання до дружини коменданта Новопетровського укріплення Ускової Агати.
Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники поета скептично ставилися до цього об'єкта його кохання. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю.Але не судилося стати Ликері Шевченковою долею. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлева.
А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної, всепоглинаючої самотності. У поетичних рядках, прочитаних студентами зі сцени ЦКУМ , слухачі відчували радість кохання і крах надій, невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і його доля. Та навіки залишився з нами той, ''хто зробив своє велике діло, хто не зазнав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки...'' .
В унісон настрою зали звучав монолог з поеми-симфонії Івана Драча «Смерть Шевченка» у чудовому виконанні Ані Яценко. Цю сторінку життя великого поета з глибоким співчуттям передали і студенти Денис Гура, Аліна Коновалова , Олег Капшук, Назар Нечипоренко, Ярослав Старушенко, Євген Кошманенко, Сергій Голобородько. Без перебільшення, їх можна назвати талановитими й артистичними. Звичайно, треба відзначити й ту величезну напругу душі, яку вклали у молодих виконавців їх викладачі, про кого вище говорилося, а також їх колеги Наталя Костюк, Ганна Жданова. Скажемо й про важливий внесок в організацію своєрідної вистави Регіни Івченко та Анни Заїки.
Свято вшанування Кобзаря вдалося, а його справжньою прикрасою стали пісні на слова Тараса Шевченка у професійному виконанні ансамблю студенток НГУ «Мальви» (керівник Наталія Луценко).
Валентина Шабетя,
Фото відеостудії "Юність" НГУ
